Є рядки, які майже одразу «йдуть у народ», і серед них – вірш «Штаб», який вже існує у вигляді численних відео та аудіо записів. Українці його читають і поширюють, адже він не лише про війну, але про мрії тих, хто захищає Україну зі зброєю в руках.
Мрії як спосіб втечі від реальності – це тимчасовий спосіб відволіктися. Проте у мріях можна знайти сили для відновлення. Мрії – це камертон, який налаштовує нас на майбутнє.
Через рік після початку повномасштабної війни жінка повернулася до питання: «А чи я мрію? Чи не втратила я здібність мріяти? І чи міряти «на часі»?». Вона фіксує, що деякі мрії змінилися, але все одно реалізувалися – навіть коли ми цього не усвідомлюємо.
«Я мрію і вірю, що скоро настане день, коли ми зустрінемося, будемо варити плов, нікуди не поспішати, згадувати наші виступи на сцені, розповідати про життя і багато сміятися, в вільній країні, де більше не буде тривог»».
