Червоне серце з пелюсток троянд
«Капці гріють аж з самого серця»
"А можна три буханки хліба?"
«Ми хотіли би подарувати вам штори…»
«Я ще не знаю як, але ми все зробимо»
Люди усвідомили відповідальність на рівні суспільства. «Не моєї» справи не існує.
«Передайте йому, що зараз всі ми - його мами»
Коли під час війни часом здається, що більше витримати неможливо, на нашому шляху з’являється «пересічний попутник», який своїми важливими словами, підтримкою, надає сил і впевненості, що варто триматись.
«Зайдіть пані Оксану, вона допоможе!»
«…Пані Оксана тихенько завела нас в середину до однієї кімнати і попередила, що якщо зайдуть російські вартові і почнуть питати хто ми, то треба сказати, що ми приїхали забирати речі. Вона роздала нам wi-fi, і ми почали заповнювати документи на вступ». Так дівчина з окупованої Снігурівки вступила до українського вишу в Херсоні попри російський триколор на будівлі захопленого університету.
Якщо зустрінеш військового в дорозі
«Я підійшла до хлопців і сказала: "Запрошую на сніданок". І протягнула кульок з домашніми кексами. На якусь секунду вони завмерли…»
