Прагнути щось робити у відповідь на біль, який приносить війна, – нормально. Проте війна в Україні виявилася не спринтом, а марафоном. Настає момент, коли втома і апатія беруть верх. Де знайти сили і енергію, щоб продовжити рухатись? Своїм рецептом ділиться Олена Зенченко.
Юлія Денисова вже вдруге переживає досвід російського військового нападу. Перший був у дитинстві, коли разом з батьками вона рятувалась від обстрілів у Придністров’ї. Маючи такі спогади дитинства, у лютому 2022 для неї було головним врятувати свою дитину від війни. Час, який вона не була вдома, дав їй розуміння, що саме треба у першу чергу відновлювати.
Повітряна тривога – щодня. Скотч із вікон люди ще не знімали. Ті, хто приїжджає до Харкова на кілька днів, бачать руйнування. Проте самі мешканці Харкова звертають увагу у першу чергу на те, що вже відновлюється. Відкрився ще один магазин чи кав’ярня, запрацював світлофор – для людей це маленькі ознаки майбутнього повернення до нормального життя.