З окупації мати-бібліотекарка надсилала сину свої записи і одразу видаляла з телефона – це було небезпечно. Чоловік навіть не хотів, щоб вона щось писала, але вона продовжувала потайки. Її син створив ілюстрації до записів за допомогою штучного інтелекту та опублікував щоденник після того, як Херсон звільнили.
Дівчина згадує, як дають собі раду люди, які пережили смерть близьких. Вона бере серветку і пише на ній, як пройшов її день – її завтрашній день, який вона має прожити. З записами приходить усвідомлення, що завтра існує.