serach page

Від шведа у Стокгольмі до українця на кордоні – одне рукостискання

Біженці з Харкова у Швеції об’єдналися, щоб розповідати про українських захисників і волонтерів, які ще рік тому були режисерами, вчителями, акторами, а сьогодні зі зброєю у руках стримують російську навалу.

Перетворилися на пункти незламності

«Самурай може залишатися голодним, але він нагодує інших»: шлях японця в Україні

Мистецтво в підземці

Харківське метро під час війни стало не лише сховищем від обстрілів і бомбардувань, але й культурним простором, у якому діти своєю творчістю підтримували Харків’ян.

Позивний «Проїзний»

Коли волонтерку питають: «Як ми тебе впізнаємо?», вона відповідає: «З вікна моєї автівки торчить голова добермана».

«За війну ми стали дуже близьки з сусідами»

Відключення світла не лише познайомили, але й згуртували сусідів. Люди, світи яких раніше не перетиналися, почали ходити один до одного у гості. Мистецтвознавиця і продавчиня взуття – їх зблизили блекаути у Харкові.

«Я ще не знаю як, але ми все зробимо»

Люди усвідомили відповідальність на рівні суспільства. «Не моєї» справи не існує.

Повернення до хороших спогадів

Переглядати відео чи фотографії з мирних часів стало певною панацеєю від стресу війни для багатьох людей. Рідні обличчя, цікаві місця, приємні спогади про моменти щастя не лише заспокоюють, але й дають впевненість, що все це повернеться. Адже якщо ми були щасливі раніше – то ми здатні бути щасливими і в майбутньому.

«Життя на шпагаті вбиває більше, ніж страх»

Повітряна тривога – щодня. Скотч із вікон люди ще не знімали. Ті, хто приїжджає до Харкова на кілька днів, бачать руйнування. Проте самі мешканці Харкова звертають увагу у першу чергу на те, що вже відновлюється. Відкрився ще один магазин чи кав’ярня, запрацював світлофор – для людей це маленькі ознаки майбутнього повернення до нормального життя.

Чому Харків не здається?

Жінка на власні очі бачила, як «освободітєлі» грабували домівки, КАМАЗами вивозили все з будинків сусідів і з її будинку також. А сам її дім потім вщент згорів від влучання снаряду. Жінка не втрималася і підійшла до окупантів, щоб спитати – від кого і від чого вони прийшли її «спасать»?

За одним столом, але по різні сторони

У російському Бєлгороді Наталя вимушено – всі інші шляхи евакуації були перекриті. Тож її шлях пролягав через російські кордони, комендатури, фільтраційні пункти. Говорити треба було обережно, але слухати доводилося. І з цих розмов склалася картина того, що коїться в голові навіть не у військових, а у простих росіян.

Знов дорога

Раніше подорожні розмови у потягу чи автобусі були легкими, просто щоб якось провести час. Зараз розмова з випадковими попутниками може відкрити їхній глибокий біль, який вже нема сил ховати, який рветься назовні. Проте разом з тим такі розмови дають відчуття, що ми всі зараз їдемо в одному потягу.

«Головне – не забути те, що ми відчуваємо зараз, щоб завжди пам’ятати, хто ми є»

Щоденник допомагав зібрати думки до тями

«Мой организм странно реагирует на залп орудий. Мои коленки стучат друг о друга, а руки начинают дрожать. Чтобы унять эту дрожь, начинаю рисовать картину, которую не закончила до войны».

"Ви не знаєте, що таке війна"

Коли це говорить 12-річна дівчина, слова звучать зовсім по-іншому. Харків'янку Єву Скалецьку у світі називають українською Анною Франк.

У будь-якій складній ситуації – співай!

KapustaBand – це не просто дитячий хор, який співає українські пісні. Це розрада для дітей, які вимушено перебувають у Польщі. Для юних музикантів це ще й спосіб розносити українську пісню Європою, як колись українська капела розносила «Щедрик» Леонтовича.

«Попереду шлях терапії наших сердець»

Коли Сергій спустився до бомбосховища, він побачив дуже наляканих і пригнічених людей. Для Харкова це були найстрашніші дні, коли ЗСУ і тероборона з усіх сил відбивали атаки росіян. І тоді Сергій запропонував: «А давайте я вам зіграю».

«Коли виросту, хочу бути як Микола»

Що цінніше – один концерт заїжджої скандальної поп-зірки чи щоденна гра літнього пана на бандурі у місцевому парку? Навіть коли ніхто не слухає. Навіть коли постійно ганяє охорона… Кожне наше місто може показати таку глибину української культури, яка затьмарить будь-який медійний скандал.